Олександр Батезатов: «Не зважаючи ні на що, мені хотілось залишатися у хокеї!»

Лічені дні до суддівських зборів, тож пресслужба Федерації взяла інтерв’ю у судді національної категорії з міжнародною ліцензією Олександра Батезатова. Ми дізналися як починалася його кар’єра арбітра, як покращити імідж суддів та знайти спільну мову з батьками і вболівальниками.

- У хокеїстів передсезонна підготовка починається з середини липня. У суддів так само?

- Так, ми по трохи готуємось, але кожен окремо. Адже комусь достатньо тижня, комусь - двох, а комусь - і місяця буде мало для підготовки. У цьому плані все дуже індивідуально. Але ми не поспішаємо, все відбувається поступово. Кожен самостійно вирішує скільки йому потрібно часу. А деякі з нас просто постійно намагаються підтримувати форму. Тож усе проходить у персональному форматі.

-  З 16 по 18 серпня відбудеться суддівський збір. Чи якось готуєтесь до нього?

- Звісно готуюсь. Інколи бігаю, але більше за все подобається «крутити» велосипед. Кожного вечора прокатую 15-30 км. Також роблю базові вправи: присідання, віджимання, підтягування. Це допомагає підтримувати фізичну форму у тонусі.

- А до тестів готуєтесь?

- Книга правил у мене завжди відкрита на робочому комп’ютері. Я стараюсь підчитувати кожного дня, адже це ж наша своєрідна «Біблія». І своїм колегам теж постійно рекомендую робити те ж саме. Кожного разу там можна знайти щось нове, хоча і здається, що вже все прочитано і давно закарбувалося у пам’яті. Я усе одно продовжую відкривати нові нюанси для себе. Саме тому арбітри постійно працюють над цим.

Особисто я ще частенько передивляюсь матчі Континентальної хокейної ліги та Чемпіонату світу, обов’язково звертаю свою увагу на цікаві моменти, розбираю, аналізую їх.

- Розкажіть докладніше про форму арбітра. Чи користуються вони захистом так само, як і хокеїсти?

- Безумовно ми користуємося захистом. Зазвичай форма складається з нижнього трико, шортів, гольфів чи шкарпеток, наколінників, налокітників, візора, светра та штанів.

Але зрештою все індивідуально. Деякі з нас надають перевагу суцільній білизні, деякі - додатковому захисту. Наприклад, верхні штани, якими я користуюсь мають невеличкий захист. Звісно він мінімальний, але є.

Що стосується наколінників та налокітників, вони дуже схожі на захист хокеїстів, але у дещо спрощеному і зменшеному варіанті. А взагалі є різні моделі.

Також деякі судді одягають нагрудники. Але мені не подобається, я відчуваю дискомфорт. Тому знову повторюсь: усе дуже індивідуально.

Але без захисту виходити на лід не можна взагалі. Одного разу я забув одягнути налокітники і шайба попала саме в лікоть. Потім були проблеми. Після того випадку одягаю їх ще вдома(сміється). Адже за шайбою інколи не услідкувати і часто прилітає. Якось на грі вона попала в мене і я втратив свідомість від болю, хоча взагалі дуже стійко до цього ставлюсь. Тому себе в будь-якому випадку потрібно захищати по максимуму.

- Хокей один з небагатьох видів спорту, де часто відбуваються бійки. Часто вам доводиться розбороняти хокеїстів?

- Досить регулярно доводиться розбороняти хокеїстів, але це нормально. Коли я був лайнсменом, займався цим ще частіше, ніж зараз. Знову таки, ми їх відтягуємо один від одного тільки тоді, коли хокеїсти впали. Є таке своєрідне правило: якщо гравці стоять на льоду і б’ються, судді не втручаються. Коли один з гравців падає, ми не даємо битися, адже це не по чоловічому. Але коли вони довго «танцюють» і очевидно, що до бійки вони не готові, ми їх розводимо.

- Як судді вирішують: дозволити хлопцям випустити пар чи закінчити бійку на початку?

- На мою думку, це психологічний момент, який потрібно вловити і зрозуміти. Інколи не варто дозволяти битися: видно, що бійка буде зайвою. Тоді ми просто розбороняємо і притримуємо гру, щоб уникнути сутички. Але якщо стає очевидно, що нічого не зміниться і напруга не зникає, тоді нехай поб’ються. Вони цього хочуть, їм це потрібно. Інколи гравцям просто необхідно дати можливість випустити пар та скинути емоції. Частенько буває, що в кінці матчу, двоє «бійців» ще й дякують один одному і потискають руки. Без цього нікуди, це ж хокей. Це видовище. Багато глядачів взагалі приходять на бійки подивитись. У мене навіть приклад із життя є. Я запитав у свого товариша, чи він любить хокей. Отримав стверджувальну відповідь. А потім я поцікавився, що він любить найбільше у цьому виді спорту. Він сказав «Бокс!» (сміється). 

- А вам часто доставалось?

- Мені доставалось і неодноразово. Ось нещодавно був випадок у цьому сезоні. Мені довелось допомагати колегам, але нічого страшного не трапилось. Ми ж чоловіки. Всяке буває. Попадає, прилітає, але ми підіймаємось і працюємо далі. Ми ж усі з хокею. Звикли до того, що треба перетерпіти. У нас робота така: робити вигляд, що нам не боляче.

- Усім відомо, що хокеїсти дуже забобонні. Чи є щось подібне у суддів? Чи є якісь  суддівські прикмети?

- Особисто у мене ніяких прикмет немає. Я просто завжди бажаю перед грою своїм колегам удачі і провести матч без травм. У нас є таке собі «поплескування». І після кожного періоду ми дякуємо один одному за виконану роботу. Хокеїсти ж грають, а ми працюємо. Я завжди виходжу на лід і отримую масу задоволення від робочого процесу.

- Як перед матчами готуються хокеїсти – відомо усім: є відкриті тренування, фото, відеоматеріали. А що відбувається у суддів, як вони проводять час перед матчами?

- Ми розминаємось десь у стороні, щоб нас не було помітно: чи за ареною, чи на спортмайданчику, чи, навіть, у роздягальні. Підготовка така ж як у хокеїстів - розігріваємось, розтягуємось. Треба гарно готуватися кожного разу тому що, ігри досить швидкі і без попередньої розминки ризик отримати травму збільшується. По часу виходить менше, ніж у гравців. Навіть коли форс-мажорна ситуація, і ми запізнюємось, без невеличкої розтяжки на лід не виходимо.

Щодо відео, то я їх не дивлюсь. Я виходжу судити з ясною головою, не хочу забивати її лишніми думками. Для мене кожна гра – абсолютно нова сторінка, нова серія.

- Чи продивляєтесь моменти з окремими гравцями? Чи слідкуєте за грою окремих гравців?

- Як правило, так. Є категорія гравців, коли ти знаєш наперед, що вони можуть порушувати. Хоча порушити – це одне питання. А от підступне порушення – зовсім інше. Ніхто не любить підступних гравців. Я вважаю, що хокей – це, насамперед, чоловіча гра і якщо ти хочеш, щось довести, треба робити це гідно, як роблять справжні чоловіки. Хочеш битися – знімай краги і бийся. Хочеш застосувати силовий прийом – застосуй. Можливо він буде сильним, але правильним і ефектним.

Коли я був у ролі хокеїста і суперник застосовував проти мене силовий удар, я підіймався, отрушувався і розумів, що це був правильний силовий, який я пропустив.

Ми, звісно, слідкуємо за грою наших хокеїстів, знаємо хто що може. Це невід’ємна частина нашої роботи.

- То ви були хокеїстом? Як так склалось, що зараз ви суддя?

- Мені було майже 6 років, коли я прийшов займатися хокеєм. У ХК «Червоний Ескалатор» (нині «АТЕК») мене привів мій покійний дідусь. Я сказав йому, що дуже хочу чимось займатися, а оскільки в футбол тоді брати з 7 чи з 8 років, він відвів мене на льодовий майданчик. Губарєв Юрій Петрович – мій перший тренер, який взяв у команду, і я по трохи вчився стояти на ковзанах. Також  мене тренували Крилов Юрій, Юдін Георгій та Дьяков Едуард. Потім з часом я поступово змінював команду за командою: спочатку «Крижинка», потім трішки пограв у «Соколі», потім знову «Червоний Ескалатор» (нині «АТЕК») і останньою була все та ж «Крижинка». Так я і дограв до 16 років. Згодом отримав серйозну травму коліна. На реабілітацію пішло більше 8 років. Увесь цей час я взагалі не ставав на ковзани. Але хокей не відпустив і я почав грати з аматорами, а потім вже перейшов у суддівство. 

- А хто запропонував спробувати себе в ролі судді?

- Узагалі запропонував мені спробувати себе у суддівстві Максим Урда, а наставниками стали Григоренко Олександр, Грушецький Григорій, Білецький Анатолій, Шичков Ігор. Та й взагалі, всі хлопці, які були старші за мене і мали досвід допомагали мені, показували, навчали. А далі вже самоосвіта допомогла. Мені все подобалось, вони прийняли мене у свій суддівський колектив і все стало на свої місця. Адже, не зважаючи ні на що, мені хотілось залишатися у хокеї.

- Чому вам подобається судити?

- Мені це подобається, тому що я у хокеї. Звісно, по іншу сторону, але в хокеї. Не бажав сидіти на лавці, хотілось бути на льоду, відчувати його запах, бути в ритмі гри. Це хочеться переживати знову і знову.

- Що необхідно зробити, на вашу думку, щоб покращити імідж судді?

- Є над чим працювати у цьому відношенні. Ззовні люди чомусь сприймають суддю, як погану людину, яка вийшла на поле і хоче всіх покарати. Але більшість навіть не знають змісту гри. Вони приходять подивитися  на своєрідне шоу, на бійки. Зрозуміло, що робота арбітра їх мало цікавить.

Я вважаю, що потрібно проводити лекції, семінари, які б рекламували хокей і суддівство. Ми такі ж люди, як і усі. Також маємо право на помилку, але на нас покладена велика відповідальність за результат. Інколи треба просто поставити себе на місце іншої людини.

Я переконаний, що покращення іміджу арбітра треба починати з дитячого хокею. Я неодноразово проводив бесіди і семінари з батьками: три роки тому з ХК «Білий Барс», минулого року ще й з ХК «Шершні». І це дійсно працює, батьки почали ставитися лояльніше, адекватно вели себе на трибунах. Та й діти зрозуміли ще більше правила, і намагалися їх дотримуватися, менше видалятися.  

Я взагалі з батьками намагаюсь підтримувати нормальні, навіть дружні, стосунки. З деякими спілкуємося після матчів. Вони просять прояснити деякі ігрові моменти, і я з радістю погоджуюсь. Але коментую тільки свою роботу. Матчі своїх колег я не обговорюю.

Тож повертаючись до покращення іміджу арбітрів, перш за все, потрібно почати з дитячого хокею. Адже коли хлопці які збираються закінчити з хокеєм чи вже закінчили, хочуть спробувати себе у ролі судді, вони згадують як спілкуються з арбітром тренери, батьки, гравці, вболівальники. І йому здається, що він готовий навчитися судити, але не готовий морально витримувати не зовсім втішну критику у свою сторону. Ось що насамперед потрібно змінювати.